Чисельні порушення міжнародного права російською федерацією є безпрецедентними. Російська армія вчиняє воєнні злочини проти України та її народу, наносить значну шкоду довкіллю нашої країни. Міжнародні інституції та міжнародне законодавство виявилися неефективними та не дієвими у прийнятті рішень. Вони не здатні вплинути на агресора та обмежити його злочинні дії. Виявлено багато юридичних прогалин щодо розслідування, можливостей відшкодування шкоди, завданої довкіллю та відновлення порушених екологічних прав.

Міжнародна та національна системи права захисту довкілля не відповідають викликам, що створює війна росії проти України. Діючі норми права не забезпечують невідворотність покарання за злочини проти довкілля, мають ознаки юридичної невизначеності. Тож відшкодування шкоди, завданої воєнними діями довкіллю становить складну юридичну проблему. На жаль, саме ціною життів українців та їх благополуччя має формуватися нова міжнародна та національна система захисту і відновлення екологічних прав, створення механізму відшкодування шкоди, завданої довкіллю.

Адвокатеса та координаторка “Досить труїти Кривий Ріг”, Олена Шафранова, підготувала фаховий матеріал для висвітлення правових аспектів і можливостей відшкодування шкоди, завданої під час війни, та надання пропозицій для їх вирішення.

Пункт 3 статті 35 Додаткового протоколу до Женевської конвенції, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) забороняє застосовувати методи або засоби ведення воєнних дій, які мають на меті завдати або завдадуть обширну, довгочасну і серйозну шкоду природному середовищу. Стаття 55 цього ж Протоколу вимагає під час ведення воєнних дій проявляти турботу про захист природного середовища від обширної, довгочасної та серйозної шкоди. Це передбачає заборону використання методів або засобів ведення війни, які можуть завдати подібну шкоду природному середовищу й тим самим завдадуть шкоду здоров’ю населення. Також забороняється заподіяння шкоди довкіллю як репресалія (примусові заходи, що застосовуються однією державою у відповідь на неправомірні дії іншої держави з метою примусити припинити ці дії і прийняти запропоновані їй вимоги).

Зазначені ознаки складу воєнного злочину проти довкілля в міжнародному законодавстві мають юридично не визначені критерії. Це у більшості випадків унеможливить відшкодування завданої шкоди довкіллю. Адже критеріїв «обширності», «довгочасності» та «серйозності» законодавчо не закріплені. А тому, ми маємо високі ризики не отримати відшкодування за шкоду довкіллю, завдану воєнними діями російської федерації. Та можемо претендувати лише на матеріальні відшкодування, що обмежує гарантовані права громадян України та є не припустимим. Природні ресурси та довкілля є безцінною спадщиною українців, яку ми маємо зберігати для наших нащадків. Ця війна для російського агресора має коштувати дорого в сенсі відповідальності та розміру відшкодування. Тому юридичне визначення критеріїв воєнного злочину проти довкілля необхідне для забезпечення відшкодування шкоди. Для вирішення цього питання Україна могла б ініціювати закріплення в системі міжнародного права захисту довкілля поняття «екоциду» та надати йому чіткі юридичні критерії.

Стаття 441 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за вчинення екоциду. Екоцидом вважається масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу. Саме за цією статтею Кримінального кодексу органи прокуратури України відкривають кримінальні провадження за завдання шкоди довкіллю російським агресором.

В той же час, національним законодавством не надано визначення терміну «екологічна катастрофа», а також не встановлені критерії «масовості» знищення рослинного, тваринного світу та ступеню отруєння атмосфери, водних ресурсів, за яким наступає кримінальна відповідальність. Отже ця норма Кримінального кодексу України, як і норми міжнародних правових актів, які захищають довкілля не мають юридичної визначеності. Відповідно, відсутність чітких критеріїв, які б мали формувати склад злочину за статтею 441 Кримінального кодексу створюють підґрунтя для корупційних ризиків під час розслідування і обрання міри покарання. Юридична невизначеність понять «екологічна катастрофа» та «масовість» робить статтю 441 Кримінального кодексу декларативною як у мирний час, так і під час військової агресії проти України. Відкриття кримінальних проваджень за цією статтею у воєнний час не забезпечить притягнення порушників до відповідальності та, відповідно, стягнення шкоди, завданої довкіллю. Адже ці діяння російського агресора підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, діяльність якого регулюється Римським статутом. Але ведення слідства в рамках кримінального провадження за статтею 441 Кримінального кодексу України забезпечить збір доказів (допити свідків, долучення фото та відео доказів, проведення експертиз, отримання експертних висновків) злочинів проти довкілля, що в свою чергу може стати доказовою базою для звернення до Міжнародного Кримінального суду.

Злочини проти довкілля під час війни мали б бути визнані як складова геноциду, або закріплені в міжнародному праві як окремий вид міжнародного злочину. На сьогодні Римський статут Міжнародного кримінального суду та інші міжнародні законодавчі акти не розглядають «екоцид» як окремий вид злочину. Отже і не існує правової основи для боротьби з екоцидом. Така ситуація у сучасних умовах технократії та економічного розвитку людства є неприпустимою прогалиною, адже немає механізму притягнення до відповідальності міжнародних екологічних злочинців – посадових осіб, які приймають рішення та надають злочинні накази, завдають шкоди довкіллю. В той же час, відповідно до статті ІІ «Конвенції щодо запобігання і покарання злочину геноциду» геноцидом є, у тому числі, навмисне створення для групи умов життя, які мають на меті призвести до фізичного знищення її цілком або частини. Проявами геноциду ми вважаємо атаки російського агресора на гідротехнічні споруди та теплоелектростанції, хімічні заводи, нафтопереробні об’єкти, захоплення ядерних об’єктів та їх обстріл, застосування хімічної зброї та інші воєнні злочини, що мають на меті привести до фізичного знищення українців.

У 2000 році Україна підписала Римський статут Міжнародного Кримінального суду. Але, в порушення міжнародних домовленостей, вже 22 роки не може знайти політичної волі та ратифікувати його. Ратифікацію Римського статуту вимагає й Асоціація про Угоду з Європейським Союзом. З огляду на те, що Римський статут Україною не ратифікується, остання могла б визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду за статтями 6, 7, 8, як це було зроблено у 2015 році.

Так, 04.05.2015 Постановою Верховної Ради України схвалено Заяву Верховної Ради України “Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР”, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян”.
2 червня 2022 року на сайті Радіо Свобода з’явилося інтерв’ю Міністра юстиції України Дениса Малюськи, в якому він пояснював неможливість ратифікації Римського статуту Україною під час війни. Такою причиною на його думку є відсутність належної комунікації з українськими військовими, через що склалася хибна думка про шкоду від ратифікації саме для українських захисників. Тому проводити зміни в національному законодавстві та ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду не на часі, на думку Міністра юстиції України. Але чому до сьогодні тоді не визнано юрисдикцію Міжнародного кримінального суду за статтями 6, 7, 8 Римського статуту, відповіді немає. Така позиція виглядає дивною з огляду на те, що міжнародні воєнні злочини не мають строків давності. А ратифікація Україною Римського статуту є її обов’язком відповідно до Угоди про Асоціацію з ЄС.

Отже, Україна має терміново визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду за статтями 6, 7, 8 Римського статуту або розпочати процедуру його ратифікації. Попередньо необхідно налагодити комунікацію з українськими захисниками та провести інформаційну кампанію з приводу цієї процедури. Це необхідно зробити з метою забезпечення належного розслідування злочинів екоциду, який є складової геноциду українського народу, що здійснюється російською федерацією. Адже питання міжнародно-правового захисту довкілля під час військового конфлікту є предметом регулювання норм саме міжнародного права, яке підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Окрім того, Україна має ініціювати внесення змін до міжнародних нормативно-правових актів щодо включення в нього поняття «екоциду» та визнання його одним з найбільш тяжких злочинів згідно Римського статуту. Такі зміни дадуть змогу відшкодовувати шкоду за злочини проти довкілля саме як екологічні збитки.

Ведення розслідування воєнних злочинів російської федерації за Римським статутом дасть змогу залучити міжнародних криміналістів, підвищить стандарти слідства та забезпечить належність зібраних доказів для розгляду кримінальних справ у Міжнародному кримінальному суді.

ншим кроком для забезпечення відшкодування шкоди, завданої довкіллю, як у воєнний так і в мирний період має стати законодавче закріплення поняття «екологічні збитки». Згідно з національним законодавством, зокрема 22 статті Цивільного кодексу, збитки поділяються на реальні та упущену вигоду.

Тож, екологічними збитками мають бути:

• витрати, яких держава зазнала у зв’язку із завданням шкоди об’єкту довкілля та витрати, які держава мусить зробити для відновлення навколишнього природного середовища;
• доходи, які б держава могла реально одержати за звичайних обставин, якби не було завданої шкоди довкіллю, якщо такі передбачались;
• компенсація у разі неможливості відновлення об’єкту довкілля.

Відповідальність за порушення Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 8 червня 1997 року, передбачена статтею 91 цього Протоколу. В цій нормі закріплено, що сторона конфлікту, яка порушує зазначені документи, повинна відшкодувати усі збитки, якщо для цього є підстави. Також ця сторона несе відповідальність за всі дії, що вчиняються особами, які входять до складу її збройних сил. Таке формулювання відповідальності за вчинення воєнних злочинів не завжди відповідає сучасним методам та способам ведення війни, якими досконало володіє та які використовує російський агресор. Так, російський окупант під час агресії проти України широко використовує методи ведення гібридної війни. Одним з типів якої є використання нерегулярних збройних формувань, так званих «кадиривців», «вагнерівців» та ін. А отже, існують високі ризики маніпуляцій з боку росії щодо притягнення до відповідальності за вчинені воєнні злочини, у тому числі й проти довкілля. Тому, Україна могла б ініціювати зміни до цієї норми Додаткового протоколу до Женевської конвенції та розширити її дію й на не регулярні збройні формування.

Також світ виявився не готовий протидіяти ядерному тероризму, який чинить в Україні російський агресор. Для підтримання мирного атому створене Міжнародне агентство з атомної енергії, яке не здатне впливати на ядерного терориста. Діяльність МАГАТЕ зводиться лише до збору інформації та надання висновків. Статут МАГАТЕ не передбачає будь-яких обмежень чи санкцій для члена-учасника МАГАТЕ, який порушує принципи її діяльності і чинить ядерний тероризм. Перебування у структурі МАГАТЕ працівників громадян росії створює небезпеку не тільки для нашої країни, але й для інших країн – учасниць цієї міжнародної інституції. Адже ці, по суті, агенти росії мають доступ до секретної ядерної інформації всіх країн-учасниць, що є не припустимим за даних обставин.

Російська федерація порушує статтю 2 Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму та статтю 7 Конвенції про захист ядерного матеріалу та ядерних установок. Російським агресором порушується 24-й Принцип Декларації Ріо про навколишнє середовище та розвиток, яка проголошує, що держави поважають міжнародне право, що забезпечує захист довкілля під час збройного конфлікту. Російські окупаційні війська, захопивши ядерні об’єкти, ставлять під загрозу безпеку всього світу. Всі злочини російської федерації мають ознаки актів ядерного тероризму та порушують ст. 3, 23 Конвенції про захист цивільного населення під час війни та ст. 56 I протоколу до Женевської конвенції 1949 року – захист установок і споруд, що містять небезпечні сили. Не дивлячись на реальні загрози створення російським агресором екологічної катастрофи, у міжнародної спільноти і МАГАТЕ немає інструментів впливу на агресора.

Україна має вимагати звільнити громадян росії з МАГАТЕ та осіб пов’язаних з країною – ядерним терористом та ініціювати зміни до Статуту МАГАТЕ, запропонувавши обмеження та санкції для члена-учасника, який чинить ядерний тероризм. Окрім того, необхідно впровадити реальний механізм впливу і ефективних дій, шляхом внесення змін до Римського статуту та визначити «ядерний тероризм» як один з небезпечних злочинів проти людства.

З огляду на викладене, для забезпечення відшкодування шкоди, завданої довкіллю під час воєнних дій, Україна має підготувати правове підґрунтя на національному рівні та провести адвокації змін до міжнародних норм права.

По-перше, терміново визначитись зі способом залучення Міжнародного кримінального суду до розслідування воєнних злочинів, ратифікувавши Римський статут, або визнавши юрисдикцію Міжнародного кримінального суду за статтями 6, 7, 8.

По-друге, забезпечити юридичне визначення критеріїв воєнного злочину проти довкілля, надавши визначення поняттям «екоцид», «ядерний тероризм», закріпити поняття «екологічні збитки».
По-третє, провести адвокацію змін по розширенню кола суб’єктів воєнного злочину проти довкілля.
По-четверте, ініціювати зміни до Статуту МАГАТЕ, визнати росію країною ядерним терористом та закликати керівництво МАГАТЕ відсторонити від роботи в ньому осіб, пов’язаних з російською федерацією.

Список використаної літератури:
Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму: веб-сайт: Верховна Рада України. Законодавство України:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_d68#Text
Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів
(Протокол I), від 8 червня 1977 року: веб-сайт: Верховна Рада України. Законодавство України:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text
Римський статут Міжнародного кримінального суду: веб-сайт: Верховна Рада України. Законодавство України:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text
Статут Міжнародного агентства по атомній енергії: веб-сайт: Верховна Рада України. Законодавство України:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_164#Text
Конвенція про захист ядерного матеріалу та ядерних установок: веб-сайт: Верховна Рада України. Законодавство України:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_024#Text
Конституція України: веб-сайт: Верховна Рада України. Законодавство України:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text
Цивільний кодекс України: веб-сайт: Верховна Рада України. Законодавство України:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text
Кримінальний кодекс України: веб-сайт: Верховна Рада України. Законодавство України:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
Малюська пояснив, чому Україна не може ратифікувати Римський статут під час війни: веб-сайт. Радіо Свобода:
http://lib.znau.edu.ua/jirbis2/images/phocagallery/2017/Pryklady_DSTU_8302_2015.pdf
(дата публікації: 2 червня 2022)
Ратифікація Римського Статуту: веб-сайт. Юридична сотня:

Ратифікація Римського Статуту

«Як змусити росію заплатити за екологічні збитки. Чи можуть колективні позови про відшкодування екологічних збитків, завданих росією, бути ефективними.» Сергій Шкляр співзасновник, партнер практики конкурентного та антимонопольного права АО Arzinger, адвокат, доктор юридичних наук, заслужений юрист України: веб-сайт. Економічна правда:
https://www.epravda.com.ua/columns/2022/10/17/692705/
(дата публікації: 17 жовтня 2022)
Чи зможе Україна отримати відшкодування за збитки макроекономіці та природним ресурсам. Як уникнути помилок в міжнародних процесах щодо відшкодування збитків, завданих росією? Софія Косаревич, аналітикиня Центру Дністрянського: веб-сайт. Економічна правда:
https://www.epravda.com.ua/columns/2022/08/15/690414/
(дата публікації: 15 серпня 2022)

Стаття створена у межах Ініціативи з розвитку екологічної політики та адвокації, яку реалізує Міжнародний фонд «Відродження» за фінансової підтримки Швеції. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам відео і не обов’язково відображають погляди Уряду Швеції. Відповідальність за зміст статті несе виключно ГС «Досить труїти Кривий Ріг».