Вітер, буревії, зливи, посухи – це наше сьогодення. Вже не кажучи про обстріли. Тому є необхідність ще раз повернутися до теми важливості для сучасного промислового міста зелених насаджень та належного догляду за ними. Щоб не знищувались здорові дерева, а сухостій не руйнував дома, машини та людські життя. Щоб вода, в тому числі дощова, розумно використовувалась, а не ставала причиною катастроф.

Як стверджують фахівці Інституту водних ресурсів, навколишнього середовища та здоров’я Університету ООН, світ більше не перебуває у фазі тимчасової водної кризи, а  переходить у стан глобального водного банкрутства. Десятиліттями науковці та політики говорили про «глобальну водну кризу», маючи на увазі тимчасовий шок, після якого системи зможуть відновитися. Однак сьогодні у багатьох регіонах світу формується стійкий дефіцит, за якого водні екосистеми вже не здатні повернутися до своїх історичних показників. Тобто зараз вже недостатньо тільки розмов, а необхідно стимулювати реальні дії задля запобігання ще глибших втрат у майбутньому. Оскільки світ знаходиться на тій стадії, коли відбір і забруднення води перевищують природні можливості її відновлення, а деградація природніх водойм досягає рівня, за якого повернення до початкового стану стає практично неможливим. І це без впливу воєнних дій, які тільки погіршують ситуацію.

За даними досліджень, понад половина великих озер світу зменшилися з початку 1990-х років, близько 35% природних водно-болотних угідь втрачено з 1970 року, а майже три чверті населення планети проживають у країнах із небезпечно низьким рівнем водної безпеки. Близько чотирьох мільярдів людей щонайменше один місяць на рік стикаються з гострим дефіцитом води, а економічні збитки від посух оцінюються у понад 300 мільярдів доларів щороку.

Це вже не тимчасова криза, і короткостроковими заходами її не вирішити. Треба зупинити подальше виснаження, системно інвестувати у відновлення. А отже, треба змінювати політику у сфері адаптації до змін клімату, використання водних ресурсів, яка має базуватися не на уявленнях про кліматичні та гідрологічні «норми» минулого, а на реалістичному розумінні сучасних обмежень та незворотних змін. Саме такий підхід