Дискримінація за екологічними правами або «екологічна дискримінація»

Всі новини / 22.06.2022

Дискримінація за екологічними правами або «екологічна дискримінація» – чи задумувалися ви над такими процесами? Ми у «ДТКР» замислилися давно і проводили дослідження з цього приводу. Нещодавно вже розповідали про деякі висновки (посилання на відео буде у першому коментарі). Аналізувати та узагальнювати усю накопичену інформацію ми почали ще минулого року. І все ж вирішили оприлюднити зараз, адже варто говорити про порушення прав мешканців промислових регіонів, аби важливі аспекти цієї теми враховувалися під час розробки стратегії післявоєнної відбудови країни.

Право на «сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дає змогу вести гідне благополучне життя» закріпили у Стокгольмській декларації ООН у 1972 р.  У 1998 р. екологічні права розширили в Орхуській Конвенції. А у 2021 р. Рада ООН з прав людини визнала доступ до чистого та здорового довкілля основним правом. Стаття 50 Конституції України гарантує право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Отже, право громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля належить до основних прав людини з моменту її народження. А у відповідності до статті 14 Європейської Конвенції з прав людини, користування ними має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Особливості розміщення промислових потужностей часів СРСР, нераціональне природокористування, концентрація корисних копалин на певній території та тривала відсутність модернізацій на підприємствах призвели до погіршення стану довкілля в окремих містах та селищах України. На компактних територіях екологічна ситуація може різко і негативно відрізнятися від інших «середньостатистичних» населених пунктів. Мешканці цих територій десятиліттями відчувають на собі негативний вплив, який погіршує їх здоров’я. Проте вони не отримують жодних компенсацій чи підтримки у лікуванні хвороб, які провокує забруднення. До прикладу, із року в рік за даними Центральної геофізичної обсерваторії ім. Срезневського найбільш забрудненими містами за індексом якості повітря були Маріуполь, Кривий Ріг, Дніпро, Кам’янське, Одеса.

Право на доступ до екологічної інформації у нашій країні забезпечується частково. Адже система моніторингу довкілля, на жаль, недосконала. Пости моніторингу повітря Гідрометцентру застарілі та часто знаходяться у віддаленості від забруднювачів. Відсутній моніторинг на джерелах викидів, отже немає змоги контролювати їх реальні об’єми. Ускладнений і доступ до правосуддя для захисту порушених екологічних прав. Така ситуація склалася через низку причин: високі суми судового збору, складність доведення взаємозв’язку захворювань та забруднення, низький рівень екологічних знань у працівників юридичної сфери.

На разі не витриманий баланс між екологічними правами людей та суспільним інтересом (економічною вигодою від роботи підприємств). Усі ці фактори дають підстави говорити про непряму дискримінацію у реалізації екологічних прав за місцем мешкання, а саме жителів промислово навантажених регіонів.

У майбутньому в Україні необхідно розробити та впровадити компенсаційні заходи, направлені на відновлення здоров’я мешканців промислових міст та селищ, надавати пільги для людей, що проживають у несприятливих довкіллєвих умовах. Післявоєнне відновлення варто проводити використовуючи найкращі доступні технології, та необхідно уникнути підстав для непрямої дискримінації.

_______________________________

Проект виконаний в межах Ініціативи з розвитку екологічної політики й адвокації в Україні, яку здійснює Міжнародний фонд «Відродження» за фінансової підтримки Швеції. Думки належать авторам допису і не обов’язково відображають погляди МФ «Відродження» та уряду Швеції. Відповідальні за зміст виключно ГC «Досить труїти Кривий Ріг!».