Чим далі комісія по пилопригніченню перевіряє «АрселорМіттал Кривий Ріг», тим більше пилу ми знаходимо. 12 липня побували на території металургійного виробництва та коксохіму.

Перший коксовий цех підготувався до візиту: пилу та просипу на території майже нема, дороги политі.
Палання факелу протягом вже тривалого часу або чорні хмари під час видачі коксу – за словами представників підприємства, не стосувалося саме цієї перевірки, і взагалі в межах дозволеного. Вогневі факели – це утилізація надлишків коксового газу, за інформацією «Арселору», відповідно до Дозволу на викиди. Хоча учасники комісії стверджували, що спалення газу «АМКР» дозволили тільки на випадок аварійної ситуації чи періодичного ремонту цеху сіркоочистки. За минулий рік про подібне на підприємстві не повідомляли. На жаль, ми не можемо перевірити правдивість інформації щодо дозволених викидів. Адже умови Дозволів «Арселор» не виклав у загальний доступ.

Далі ми проінспектували відвали шлаків сталеплавильних цехів. Величезна територія, що пилить. Перед нами оросили дороги, але вся інша поверхня суха, вкрита товстим шаром пухкого пилу. Вже від невеликого вітерця він здіймається хмарами і осідає на дороги, дерева, все навкруги. Відвал №1, ймовірно, давно вийшов за проектні межі та вже засипає дорогу. Ці просипи не прибирають, адже підприємство вважає, що дорога не їх, а належить місту. Також представники АМКР стверджували, що поверхні цих відвалів з часом цементуються самі. Але ж придатними до використання ці матеріали стануть за три роки. А поки за сухої погоди дрібні частки розлітаються у повітрі, яким ми дихаємо.

Також комісія відвідала вогнетривно-вапняний цех. Найперше, що кинулося в очі – це відкритий склад вапняку. Все сухе, зрошення тут не передбачене. Хоч на підприємстві кажуть, що розробляють завдання на проектування. А поки що вся територія навкруги складу вкрита мілкою крихтою, яка накопичилась тут за досить тривалий час. А всього треба – ретельно згорнути матеріал, адже під шаром пилу – бетонована поверхня. Поруч – відкритий склад вапна. Навколо нього усе біле: аспіраційна установка, вагони, конструкції. Ця речовина небезпечна – вона спричиняє хімічні опіки, може роз’їдати слизові. Поряд працюють люди та всім цим дихають. Зробити склад напівзакритим – не дуже вартісно. Та дуже корисно, в першу чергу, для самих робітників цеху. Зрошення тут використовувати неможливо. Домовилися внести це до зауважень.

Не обійшли увагою й територію санітарно-захисної зони (СЗЗ) цих виробництв. В районі першої дільниці та Червоної вона захаращена купами сміття, слідами від пожеж, сухими чагарниками. І тут вже питання також до місцевих мешканців, і до робітників комбінату, які повз ці території ходять на роботу: невже вам самим не гидко? Невже так важко донести сміття до контейнеру? Зовсім поряд – житлові будинки, які за проектом вже поза межами цієї дивом скороченої СЗЗ. Отже відселення не передбачене. Дерев на межі СЗЗ з цього боку майже немає. На підприємстві кажуть, що там відсутнє місце для їх висадження. Проте в межах санітарно-захисної зони стоять так звані «наливайки» та «ларьки». Хоча жодних закладів харчуванням за законодавством там бути не може. Підприємство послалося на те, що це місто видає дозволи на діяльність таких закладів.

Загалом, враження від цієї перевірки гнітюче. Пилопригнічення на цих ділянках майже ніде не ефективне або навіть відсутнє. А проблеми захаращення СЗЗ вирішуються виключно періодичними «суботниками» робітників АМКР, а не системно й розумно: впорядкуванням території, встановленням урн чи контейнерів та систематичним їх вивезенням.