Дискусія навколо поводження з надсолоними шахтними водами Кривбасу та пошуку нових джерел водопостачання знайшла великий відгук серед нашої громади та фахового середовища. Опріснення та глибока очистка стічних вод справді сприймаються багатьма як «панацея», яка здатна раз і назавжди вирішити проблему водного дефіциту та врятувати наші річки, зокрема Інгулець.

Проте як фахова громадська організація, ДТКР завжди наголошує: у кожної технології є свій екологічний слід та своя ціна. Бездумне впровадження навіть найбільш передових рішень ризикує перетворитися на так звану «хибну адаптацію» (maladaptation) — ситуацію, коли спроба розв’язати одну екологічну проблему загострює іншу, ще масштабнішу.

Подвійний виклик: водна безпека проти вуглецевого сліду

Згідно з новим міжнародним дослідженням, опублікованим науковцями на основі соціально-економічних та кліматичних сценаріїв (SSP), до 2050 року світові потужності з очищення стічних вод зростуть удвічі, а з опріснення — майже втричі. Основне зростання припаде на регіони, що найбільше потерпають від кліматичних змін та дефіциту прісної води.

Проте разом із збільшенням  об’ємів води стрімко зростає попит на електроенергію. Якщо енергетична система залишається залежною від викопного палива (вугілля чи газу), то потужні опріснювальні станції та системи зворотного осмосу перетворюються на нові гігантські джерела викидів вуглекислого газу.

Екологічна пастка: ми очищуємо воду, щоб вижити в умовах спеки та посухи, але якщо енергія для цього «брудна» — ми прискорюємо глобальне потепління, яке й викликає ці самі посухи.

Порівняємо масштаби: чи варто відмовлятися від технологій?

Чи означає це, що від опріснення чи очищення стічних вод треба відмовитися? Аніскільки.

Дослідники наголошують, що сумарний вуглецевий слід усієї світової водоочисної галузі навіть за найгірших сценаріїв буде приблизно удвічі меншим, ніж зростаючі викиди від побутових та промислових систем кондиціонування повітря. Вода — це базова потреба людства та промисловості, тому розвивати ці технології необхідно.

Питання полягає не в тому, чи використовувати опріснення та очищення, а в тому, ЯК їх проєктувати та інтегрувати.

Принцип комплексного оцінювання: вимоги ДТКР до нових проєктів

Коли ми говоримо про промислові гіганти Кривого Рогу чи проєкти управління шахтними водами (зокрема під час процедур оцінки впливу на довкілля — ОВД), недостатньо просто розрахувати фінансову вартість будівництва установки чи кубометра отриманої води.

Під час планування будь-якого масштабного водного проєкту в Україні потрібно спиратися на найкращій світовий досвід та враховувати:

1. Повний вуглецевий слід (Life Cycle Assessment): джерело електроенергії для технологічних процесів має бути максимально декарбонізованим (сонячні, вітрові станції, утилізація біогазу).
2. Енергоефективність та НДТМ: використання найкращих доступних технологій та методів управління (наприклад, новітніх високоефективних мембран та систем рекуперації енергії).
3. Циркулярна економіка: поводження із залишками — розсолами (ропою) чи шламами. Вони мають ставати сировиною для вилучення корисних мінералів, а не новим відходом, що скидається у довкілля.
4. Оцінка альтернатив: ретельне порівняння енерговитрат і ризиків між підземним скидом, опрісненням, повторним промисловим використанням та ощадливим споживанням.

Водна безпека Кривого Рогу та всієї України має будуватися не на «швидких рішеннях за будь-яку ціну», а на довгостроковій екологічній та економічній стійкості. Кожна вилучена або очищена крапля води повинна наближати нас до чистого довкілля, а не ставати причиною нових екологічних боргів.

Стаття підготовлена експертами Громадської спілки “Досить труїти Кривий Ріг” у межах проєкту «Імпульс», що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Уряду Норвегії (Norad) та Уряду Швеції (Sida).

Позиції, викладені в тексті статті, не обов’язково відображають офіційну позицію Міжнародного фондов “Відродження”, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії чи Уряду Швеції.