Червень 2023 року розділив життя українського Півдня на «до» та «після». Осушення величезного Каховського водосховища стало катастрофою, масштаб якої науковці продовжують оцінювати, а господарники не підрахували й сьогодні, три роки потому. Але вже й зараз публікуються дослідження про те, як ця трагедія вплинула на клімат регіону та що відбувається з його екосистемою. 

За останні роки ми всі помітили, що зими стали м’якшими, літо — спекотнішим, а звичний режим дощів ніби «зламався». Фахівці ГС ДТКР, як і багато експертів, тримають руку на пульсі екологічних змін та проводять власні дослідження. Стає очевидним: кліматична криза — це не далека загроза з новин про танення льодовиків. Це реальність, яка вже трансформує природу України.

В цьому матеріалі ми говоримо виключно про кліматичні зміни, але слід пам’ятати, що в регіоні тривають воєнні дії, які ще додають негативного впливу на ґрунти, повітря та воду.

1. Зникнення «природного кондиціонера»

До катастрофи Каховське водосховище працювало як гігантський кліматичний буфер. Величезне водне дзеркало площею понад 2155 квадратних кілометрів поглинало зайве тепло влітку і віддавало його взимку, пом’якшуючи клімат для всього регіону.

• Що маємо тепер: «кондиціонер» вимкнули. Без маси води повітря над колишнім «морем» та навколо нього прогрівається значно швидше й сильніше.
• Наслідки: літня спека в степовій зоні стала агресивнішою (температури сягають екстремальних +40..+42°C і вище. Хвилі гарячого повітря тепер безперешкодно гуляють регіоном, висушуючи ґрунти та провокуючи сильніші вітри й пилові бурі.

2. Температурні рекорди: Україна гріється швидше, ніж планета

Одне з ключових спостережень науковців — темпи потепління в Україні випереджають середні світові показники.

• Що маємо тепер: середньорічна температура впевнено повзе вгору. Те, що колись вважалося «аномально спекотним літом», стає нашою новою нормою.
• Чому це проблема: тривалі періоди спеки (так звані «хвилі тепла») виснажують організм людини, створюють величезне навантаження на енергосистему та підвищують ризик масштабних лісових пожеж.

3. Зима, яку ми втрачаємо

Звичні з дитинства затяжні сніжні зими поступово відходять у минуле.

• Що відбувається: замість стабільного снігового покриву та стійких морозів ми все частіше бачимо «гойдалки»: відлига, дощ, раптове похолодання, сильні вітри та ожеледиця.
• Чому це проблема: сніг — це природна «ковдра» для озимих культур та головне джерело наповнення наших річок весною. Коли снігу мало, а вода швидко випаровується або стікає, водойми не встигають повноцінно відновитися.

4. Водний дефіцит та «тропічні» зливи

Зміна клімату ламає звичний розподіл опадів. Загальна кількість дощу та снігу за рік ніби й не зменшилася критично, але те, як вони випадають, суттєво змінилося.

• Що відбувається: ми все частіше стикаємося із засухами, які раптово змінюються потужними зливами. За кілька годин може випасти місячна норма опадів, з якою ливневі системи міст просто не справляються.
• Чому це проблема: вода під час таких злив не встигає просочитися у ґрунт і наповнити підземні горизонти — вона просто стікає, спричиняючи підтоплення. Як результат — парадокс: підтоплення міст на тлі загального обміління річок та висихання криниць у селах.

5. «Водний стрес» для землі та аграріїв

Південь України завжди вважався зоною ризикованого землеробства, але Каховське море вирішувало цю проблему через мережу зрошувальних каналів. Воно буквально живило понад 600 тисяч гектарів родючих земель.

• Що маємо тепер: канали залишилися порожніми. Водоносні шари (підземні води), які підживлювалися від водосховища, почали стрімко вичерпуватися. Гідрологи фіксують жорсткий дефіцит вологи не лише влітку, а й під час безсніжних зим та сухих весен.
• Наслідки: рослини перебувають у стані постійного «водного стресу». Врожайність у багатьох районах впала на 70–90%. Традиційне вирощування овочів, рису та сої без штучного поливу стало майже неможливим. Крім того, фіксується зміни тривалості вегетаційного періоду рослин.

6. Екосистеми Нижнього Дніпра: велике переселення та вимирання

Катастрофа завдала удару по заповідних зонах та унікальних плавнях Нижнього Дніпра. Раптова зміна рівня води зруйнувала місця гніздування птахів та нересту риби.

• Що маємо тепер: Дніпро повернувся у своє історичне русло, але прибережні озера та мілководдя, які були домом для сотень видів живої природи, просто висохли. Мулисте дно колишнього водосховища заростає новою рослинністю, проте екологи зазначають: понад 75% цих молодих насаджень у посушливі місяці починають деградувати й сохнути через брак вологи у верхніх шарах колишнього дна. Проте відзначається, що усунення перешкоди в руслі Дніпра сприяло поверненню сюди на нерест кількох видів риби. Природа адаптується, але цей процес є стресовим для екосистем.

7. Що робити далі? Три сценарії від науковців

Науковці мають досить обмежені можливості проведення натурних досліджень, адже регіон інтенсивно обстрілюється. Проте вже й зараз очевидно: повернутися до того, «як було в радянські часи», вже не вийде ані фізично, ані екологічно. Слід продумувати та будувати нову модель стійкості. Фахівці розглядають три основні шляхи:

1. Повне відновлення ГЕС «як було» – потребує колосальних грошей, років будівництва і нового затоплення величезних територій, що з погляду сучасної європейської екологічної політики є сумнівним кроком.
2. «Природне відновлення» (залишити все як є) – регіон остаточно перетвориться на сухий, спекотний степ, а сільське господарство доведеться повністю перебудувати на «сухі» (богарні) технології та посухостійкі культури.
3. Компромісний (смарт-підхід) – часткове заповнення водосховища (орієнтовно на 66% від колишньої площі, уникаючи мілководдя з надмірним випаровуванням води). Це дозволить підняти рівень води для відновлення роботи деяких каналів та питного водопостачання, але мінімізує затоплення земель і допоможе річці Дніпро самоочищатися за допомогою природного донного мулу.

При цьому кліматична адаптація має відбуватися на всіх рівнях:

• На рівні держави та громад: впроваджувати концепцію «губчастих міст» (зелені зони, які затримують воду), зменшувати скиди забруднених вод, модернізувати канали, берегти ліси та відмовлятися від викопного палива на користь відновлюваної енергетики.
• На особистому рівні: ощадливо ставитися до води, зменшувати кількість відходів, підтримувати локальні екологічні ініціативи та ділитися перевіреною інформацією.

📢 Висновок на сьогодні:

Катастрофа на Каховській ГЕС — це не просто регіональна екологічна криза. Це виклик для всієї України в епоху глобальних кліматичних змін. Майбутнє нашого Півдня, Криворіжжя та прилеглих територій залежить від того, чи зможемо ми впровадити розумне використання води (смарт-іригацію) та європейські стандарти еко-менеджменту вже зараз.

На ілюстраціях – результати комплексних досліджень учених Херсонського державного аграрно-економічного університету

Ми продовжуємо стежити за змінами у довкіллі та ділитися з вами результатами наших досліджень та спостережень. Залишайтеся з нами, підписуйтеся на оновлення та дбайте про довкілля разом із нами!

Стаття підготовлена експертами Громадської спілки “Досить труїти Кривий Ріг” у межах проєкту «Імпульс», що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Уряду Норвегії (Norad) та Уряду Швеції (Sida).

Позиції, викладені в тексті статті, не обов’язково відображають офіційну позицію Міжнародного фондов “Відродження”, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії чи Уряду Швеції.